Як виникли Карпати: старовинна легенда про сміливого українського парубка

Чи знали ви як виникли Карпати? Прадавня українська легенда розкриє вам цю таємницю. Гадаємо, що її, хоч раз у житті, має прочитати кожен. А коли приїдете в гори, то буде над чим поміркувати.

Так, колись наші землі були суцільними рівнинами, яким кінця-краю не було видно. Землі багаті були: шовкові трави, вічнозелені смереки й ялини, могутні дуби й явори, берести й тополі. Річки блакитні як небо, багаті на рибу велику й малу.

Господарем цієї долини був велетень на ймення Силун, від кроку якого земля здригалася. Силун був добрий ґазда. Його господарству кінця й краю не видно було, та злий він був і жадібний.

Жив цей ґазда у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Палац був вибудуваний на труночку, висипаному людськими руками, мав стільки кімнат, що легко можна було заблукати.

Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у срібленому кріслі. Сам Силун до роботі не ставав.

Землю на широкій долині обробляли слуги. Також хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Бідні люди мучилися, від світанку до світанку, працювали у поті чола, примножували багатства та не свої.

Силунові невільники жили не в палаці, а далеко від нього, в дерев'яних зрубах та землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ніхто не мав права покидати володіння господаря і йти собі шукати іншої роботи. Мусили жити і вмирати кріпаками.

Поміж цієї челяді служив у Силуна один парубок Карпо Дніпровський, який прийшов від берегів Дніпра. Ще десятирічним хлопчиком він подався у мандри щастя шукати. Адже батько помер, а мати жила бідно.

Служив Карпо рік, другий, п'ятий. Як і всі, косив траву, орав сіяв і збирав. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав. Полюбили його всі кріпаки.

Карпо терпіти не міг тих, хто панові низько кланявся. Тяжко йому було дивитись, як Силун усе забирає, а народ голодує.

Як виповнилося Карпові 20 років, вирішив час до матері повертатись. Був певний, що за добру працю пан йому гарно заплатить і він, Карпо, повернеться до матері не з порожніми руками.

Раз уночі він вийшов надвір і побачив раптом якусь тінь. Скоро впізнав Силуна. Той ішов подивитися, як худоба ночує. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном.

— Чому ти тут, Карпе? — озвався Силун, упізнавши хлопця.— Чи не дівча виглядаєш? — Не дівча,— відповідає Карпо, — а вас, світлий пане. Маю з вами поговорити. Служив я вам довго й чесно, та маю додому вертатися, аби матінку живою застати... Платню за службу хочу попросити.

Силун було подумав, що кріпак жартує, бо досі ніхто не наважувався на таке. Та й платні ніхто не вимагав. Але Карпо й не думав відступати:

— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, гадаю, щось коштує. — Нікуди не підеш! — розізлився пан.— То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити. — Я піду, пане,— настоював Карпо.— Лише ще раз вам мушу сказати, що моя робота чогось коштує.

Це вже була нечувана зухвалість, якої пан простити не міг.

— Туди, під землю, тебе відпущу! — лютився він, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка.— Там буде твоя платня.

Та хлопець не відступив ані на крок.

— За мою роботу, пане, прийдеться платити,— ще раз нагадав, ніби й не чув панської погрози.

Скипів Силун, аж очі кров'ю налились, а з рота вогонь сапнув. Схопив Карпа підняв і вдарив ним об землю. Ударив так, що аж яма зробилася. А парубкові й нічого не сталося.

Мабуть, земля йому силу подарувала за працю важку його. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, далі ще раз і ще раз, не витримала матінка-землиця, розкололася. Опинився нестерпний пан у підземній печері, в яку гадав загнати непокірного слугу.

Земля закрилася, тай не пустила на поверхню Силуна. Вдавався пан до своєї сили.

Вдарив ногою у земну кору — вона вигнулася, та не відчинилася, вдарив другою — вигнулася ще більше, а відчинитися не хоче. Пробував головою пробивати, плечима витискати — марно, кулаками гатив — теж не допомогло.

Та від його ударів на землі гора за горою робилася, і чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімались навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі.

Як уранці повставали наймити то побачили навколо — гори, а там, де був палац, нічого не лишилося, усе провалилося у прірву. Раптом з-під землі вдарила вода, заповнила ту прірву. Чудувалися люди, а скоро зібралися на велику раду: як далі жити.

Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевірським, бо було синє-синє, як небо. А горі на честь Карпа назвали Карпатами.

Нагадаємо, колись найбільшим в Карпатах було озеро Шибене. У мережі показали старовинні знімки.

Як повідомляв портал "Знай.uа", у мережу злили казкові 100-літні знімки вулиць Києва.

Також "Знай.uа" писав, історію старовинних замків України, про яких мало хто знає.