Де взялися запорожці: фантастична легенда прадідів

Через багато років будь-яка історія обростає безліччю байок, прикрашається деталями для більшої важливості, з'являються зовсім фантастичні факти. Так сталося і з легендами про наших предків козаків. Ця історія точно зможе вас вразити.

Так один богатир відправився в дорогу. Довго він їхав, поки не виїхав у дикий степ. Аж дивиться, лежить над дорогою голова, така велика тай гарна. Видно, якийсь вояка поліг у бою. Під'їхав до неї богатир та й каже:

- Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!.. -Ні, - каже, - воювала я та й ще воюватиму!.. - А, - каже подорожній, - так ти он яка...

Під’їхав богатир до чагарників, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова, - такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.

З'їздив, куди було треба, тай додому повернувся, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в того богатиря, та була дочка, вже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася – що це таке гарне. Здумалося їй покуштувати. Узяла вона на язик того попелу та з того й завагітніла.

Через рік народивсь у неї син, та такий же гарний та хороший, як та голова була хороша. Роки йши. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Хлопець, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не було ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той хлопець, і каже:

- Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.

Всі з нього сміються - звісно, мале ж воно. А він - на своєму: обирати, та й годі!

- Ну, - кажуть, - як же ми будемо обирати? - Та так, - каже хлопець, - кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть у озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.

Кричить один, гука другий і так усі поодинці перекричали - і нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві: - Ану ж, гукни на їх ти.

Підійшов він до озера та як гукне: "Цитьте!.." - так і заніміли жаби...

От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.

Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йому, чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловік, - величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де чоловік той іде, а сам гука на хлопців:

- Ану, заверніть того чоловіка до мене. Пішли, гукають: - Іди, отаман кличе! Той не хоче, а йде своєю дорогою. Прийшли хлопці до отамана: - Не хоче, - кажуть. -Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть: - Грізно звелів отаман, іди до нього. Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукне на гадюку: - Ступай, - каже, - невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати! Гадюка впала на землю та й поповзла геть. - А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме. А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями. - Повісити його на коров'яці, - каже отаман. - Та хіба ж коров'як видерже? - питаються в нього. -Вішайте, та й годі, - відмовляє отаман.

Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись:

"Це він, - кажуть, - і всіх нас може перевішати".

А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом - не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.

- Ех, - каже, - хлопці, тепер уже нам із вами вкупі доведеться доживати.

Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих пастухів і стали перші запорожці.

Нагадаємо, ким були справжні характерники.

Як повідомляв портал "Знай.uа", козаки – це окреме і неповторне явище не тільки в українській історії, а навіть у світовій. Ніде у світі не було такого поняття як СІЧ.

Також "Знай.uа" писав, як українки створювали історію козацької Січі.