Історія останнього дикого індіанця племені Яхі: у мене немає імені, більше не залишилося нікого, хто б міг назвати мене

У серпні 1911 року у поселення Оровілл штату Каліфорнія з'явився худий чоловік, місцеві навіть не припускали хто перед ними.

Незабаром приїхав місцевий шериф, який упізнав у незнайомці індіанця і до з'ясування обставин замкнув його в камері для душевнохворих.

Пізніше прибули кілька антропологів, які і з'ясували, що індіанець - останній з племені Яхі.

Антропологи намагалися заговорити з ним по черзі на різних відомих їм мовах, вони запитали його ім'я.

Оскільки в племені Яхі було прийнято ніколи не називати новій людині своє ім'я напряму (потрібен хтось третій, хто б представив) незнайомець відповів:

"У мене немає імені. Більше не залишилося нікого, хто б міг назвати мене".

Останньому дикому індіанцеві дали ім'я Іші, що з його рідної мови означало "людина".

На той момент Іші було близько 50 років. Коли він народився, його плем'я нараховувало 400 чоловік. Вони жили відокремлено в долині поруч з річками, повними лосося, який складав основу їх раціону.

У 1848 році почалася Золота Лихоманка населення Сан-Франциско в мить ока збільшилася з 1000 до 25000 людина, кожен хотів урвати свою удачу і знайти свій скарб.

Всього за два роки видобуток золота повністю змінив природу в цій місцевості - річки були забруднені, риби практично не залишалося, ліс вирубувався, і всі, хто жив в дикій природі, змушені були йти. Та й ставлення до індіанців було, м'яко кажучи, не дуже привітним.

Стріли і ножі індіанців, безумовно, не могли змагатися з рушницями білих людей. До того ж, вбивство індіанців не вважалося злочином, а в деяких поселеннях навіть давали за це нагороду.

Решта членів племені заснували нове поселення в ущелина, але через деякий час їх знайшли і там, так що вижити вдалося тільки п'ятьом Яхі, які втекли в гори. Серед них був Іші, його мати і сестра. Коли і вони померли, Іші залишився один і, зневірившись, пішов шукати інших людей.

Після виходу в люди Іші прожив ще два роки. Він тісно спілкувався з антропологами, які хотіли відновити його мову, записати пісні, сказання, дізнатися, як жили його плем'я, як вони робили знаряддя праці і інші деталі його повсякденному житті.

Іші поселили при музеї антропології. Туди частенько приїжджали як журналісти, так і звичайні люди, які хотіли подивитися на "останню дику людину в США".

Антропологи вирішили скласти для Іші розклад - будні дні він працював з працівниками музею, а суботами зустрічався з відвідувачами.

Іші був налаштований досить доброзичливо, він не відразу звик до великої кількості людей навколо нього, але з часом освоївся і став навіть показувати публіці, як він вміє стріляти з лука і добувати вогонь.

До Іші ставилися з великою повагою і обережністю, поступово показуючи йому новий для нього світ. Його водили в театр і, до речі, публіка виявилося більш цікава, ніж те, що відбувається на сцені. Також він побував у лікарні, йому показали, як проходить операція, найбільше Іші зацікавили дії анестезіолога.

Згодом індіанцеві дали роботу сторожа і прибиральника музею. На свою зарплату він купував найдешевші речі і продукти, складаючи інше у сейф.

У 1914 році антропологи вмовили Іші поїхати з ними до того місця, де раніше жило його плем'я.

По дорозі назад він захворів на туберкульоз. Іші довгий час провів у лікарні, і коли йому стало зовсім погано, попросив перевезти його в музей, щоб "померти вдома".

За звичаєм його племені, тіло померлого Іші спалили.

У сейфі Іші було 525 доларів, половину з яких віддали державі, а другу половину місцевому хірургу, якого Іші дуже поважав і почитав його як обдарованого лікаря.

Нагадаємо, як виглядали справжні індіанці.

Як повідомляв портал "Знай.uа", уявлення про корінних жителів Америки досить стереотипні. І життя справжніх стародавніх індійців спотворене розповідями і домислами колонізаторів.

Також "Знай.uа" писав, як плем'я індіанців прославилося зачіскою і кровожерливістю.