Бог молодого кохання та пристрастей: як прадавні українці шанували Ярила

У більшості народів світу вірування були тісно пов’язані з повсякденним життям, навколишнім світом, природою і Україна не виняток.

Так наша міфологія рідниться з хліборобським або пастушим побутом предків. Де головними героями, зазвичай, є батько-господар, мати-господиня, їхні діти, худоба та поля.

Боги та міфічні істоти були близькими та рідними для наших предків, які жили в повній гармонії з природою.

В Україні існувала особлива ієрархія богів: на чолі всього світу – найстарші боги, котрі керували всім життям; далі – нижчі за рангом боги та демони, які прислуговували старшим богам; а у самого “підніжжя” – люди, наділені достатньою силою для того, щоб побороти демонів.

Українці не розділяли богів на добрих та злих, адже погане та хороше визначається не так природою самих духів, як їх роллю в тій чи іншій ситуації.

Особливе місце серед богів займав весняний бог Ярило. Культ Ярила був дуже поширений в дохристиянській Русі та зберігався подекуди аж до початку ХХ ст.

До нас дійшли різні описи ритуальних процесій, присвячених цьому божеству, так званих "проводів Ярила".

Ярило був богом весняних робіт, плотської любові і статевих пристрастей. Заступник сівачів і всіх, хто встає рано, до сходу сонця.

Його ім’я походить від кореня "яр", що в багатьох слов’янських мовах пов’язане з весною, енергією, молодістю, пристрастю.

Зазвичай його зображували молодим парубком у білій полотняній одежі, на білому коні, босим. На голові — вінок квітів як символ вічності і неба. У лівій руці — пучечок житніх колосочків — знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, а от у правиці — мертва чоловіча голова — нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити Яро.

В українській мові ярові культури означають весняні, а слово ярий розшифровується як повний сил, пристрасний, палкий, молодий.

На грудях Ярило носив, згідно з повір'ям, зображення бика — символ дужої ярості і пристрасті.

На хвалу сонця Ярила, вічності і неба людського буття, в день святого Урая—Рая, коли вперше худобу виганяють на пасовище, з давніх—давен за традицією предків наші пращури оздоблювали бика кольоровими стрічками матерії й квітами та водили по селу.

Кожен стрічний мав пригостити священну тварину. Доброю ознакою вважалося, якщо бик—тур буцне даючого пожертву, бо тоді він надає людині здоров’я та плодючої сили. Після обрядового водіння бугая аж на третій день його пускали в череду.

Таким чином бик уособлював священного Небесного Тільця, якого наші предки вшановували ще у IV—IIІ тисячолітті до н.е. і з тих часів став творцем земного буття та символом орія—хлібороба.

Оскільки кожен раз навесні Ярило народжується, а з початком літа помирає, то йому вдячні пращури завжди влаштовували веселі похорони: чого сумувати, коли все минуще, навіть смерть, адже після зими знову прийде сонце—яр і знову треба буде жити яро.

В християнстві функції Ярила перейняв на себе Святий Юрій Змієборець. З Ярилом пов’язані такі слов’янські імена як Ярослав, Ярополк та ін.

Нагадаємо, як з'явилася велика богиня Мокоша. Макоша була у давніх українців покровителькою вагітних і породіль.

Як повідомляв портал "Знай.uа", ці міфічні створіння існували насправді.

Також "Знай.uа" писав, як Сварог з'явився в слов'янській культурі.