Очолив Директорію після Петлюри: 140 років тому народився Андрій Лівицький

140 років тому, народився Андрій Лівицький - український політичний і державний діяч, президент УНР в екзилі.

Андрій Миколайович Лівицький родом з Полтавщини. Народився він 9 квітня 1879 року у хуторі Красний Кут.

Закінчив київську Колегію Павла Ґалаґана в Києві, після цього навчався на математичному та юридичному факультеті Київського університету. Працював адвокатом і мировим суддею в Лубнах, Каневі, Золотоноші. З студентських років брав участь в українському національному русі, очолював студентську громаду в Києві.

За участь у студентському політичному русі його двічі ув'язнювали в Лук'янівській тюрмі (1897, 1899) після чого вислали до Полтавської губернії "під гласний нагляд" поліції.

Після закінчення університету служив у Лубенському окружному суді, присяжним повіреним Харківської судової палати та мировим суддею Золотоніського повіту.
Лівицький став одним із засновників Революційної української партії.
Був членом Центральної Ради. Обіймав посаду Полтавського губернського комісара. Входив до складу української делегації на переговорах у Брест-Литовську.

Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського Лівицького усунули з посади губернського комісара. Він увійшов до Українського національного союзу, який був опозиційним до гетьманської влади. Під час антигетьманського повстання Андрій Лівицький виконував обов'язки повітового і губернського комісара на Полтавщині.

В уряді Директорії був міністром юстиції, заступником голови Ради Міністрів в уряді Бориса Мартоса, керував Міністерством закордонних справ і Міністерством юстиції УНР. У жовтні 1919 р. очолив дипломатичну місію УНР у Польщі.
11 лютого 1920 року Андрія Лівицького у Кам'янці-Подільському заарештували за наказом польського головного комісара Волині та Подільського фронту. Через місяць МЗС Польщі вибачалось за "прикрий випадок".

22 квітня 1920 року Лівицький підписує від Української Народної Республіки союзний договір з Польщею. В уряді УНР В'ячеслава Прокоповича він обіймав посади заступника голови Ради Міністрів та міністра юстиції.
У 1920-1926 роках Андрій Лівицький очолював уряд УНР у вигнанні. Став Головою Директорії УНР і Головним Отаманом військ УНР після загибелі Симона Петлюри. Мешкав у Варшаві під наглядом польської поліції. Після Другої світової війни переїхав до Німеччини.

Андрій Лівицький помер 17 січня 1954 р. в Карлсруе, ФРН. Був похований на кладовищі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Згодом його перепоховали на українському меморіальному цвинтарі в Баунд-Брук біля Нью-Йорка.

Нагадаємо, 100 років тому постала Директорія УНР – найвищий орган державної влади Української Народної Республіки.

Як повідомляв портал Знай.ua, в Україні вперше відкрили пам'ятник українському державному і військовому діячу Симону Петлюрі.

Також Знай.ua писав, під Крутами група українських добровольців, як 300 спартанців, вийшла проти переважаючих сил більшовиків, і всі до одного полягли, затримавши "червоних" на кілька днів.